Black_Dragon666
Хвиля радісно плюскоче та леститься до
човна,
Мов диття, цікава, шепче і розпитує вона:
«Хто ти, човне? Що шукаєш? Відки і куди
пливеш?
І за чим туди шукаєш? Що пробув? Чого ще
ждеш?»
І повзе ліниво човен, і воркоче, і бурчить:
«Відки взявся я — не знаю; чим прийдеться
закінчить
Біг мій вічний — тож не знаю. Хвиля носить,
буря рве,
Скали грозять, надять-просять к собі береги
мене.
Хвилі — то життя, то гріб мій, пестощі і
смерть моя;
Понад власним гробом вічно ховзаюсь
тривожно я.
Поки лиш живу правдиво, поки гріб той підо
мнов:
Вітер гонить, хвиля ломить — і я вже на дно
пішов.
Що ж тут думать, що тужити, що питатися
про ціль!
Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра
біль.
Кажуть, що природа — мати нас держить, як
їм там тре,
А в кінці мене цілого знов до себе відбере.
Що ж тут думати? Тримає,то тримає, а
візьме,
То візьме — ні в сім, ні в тому не питатиме
мене.
Непогідний, несвобідний день мій, вік мій:
жий чи гинь —
Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не
кинь!»
Хвиля весело плюскоче та леститься до
човна,
Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:
«Човне-брате, втіх шукати серед смерті,
верх могил —
Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут
несесь вітрил!
Не один втонув тут човен, та не кождий же
втонув;
Хоч би й дев’ять не вернуло, то десятий
повернув
І дійшов же до пристані. Та ніде той не
дійде,
Хто не має цілі. Човен, як пливеш, то знай
же, де!
Таж не все бурхає море, тихеє бува частіш.
Таж і в бурю не всі човни гинуть — тим ся
ти потіш!
А хто знає, може, в бурю іменно спасешся
ти!
Може, іменно тобі ся вдасть до цілі
доплисти!»